Буршти́н — місто в Івано-Франківській області, розташоване у заплавній долині Гнилої Липи. Належить до Галицького району. Населення міста у 2001 році становило 15 298 жителів. У 1944 —62 рр. Бурштин був районним центром.

Містечко має 500-літню історію. У 1940-х роках Бурштин втратило міський статус, а на початку 1960-х років — статус райцентру. Новий виток у розвитку Бурштина пов'язаний із початком спорудження потужної електростанції у заплавній долині Гнилої Липи, останній блок якої запустили у 1969 році. Бурштин сьогодні (2000-ні) — це передусім промисловий центр, неподалік від якого працює Бурштинська ТЕС, що є найбільшою на Прикарпатті тепловою електростанцією, під'єднана до європейської енергосистеми й забезпечує електроенергією частину Європи.

Легенда про походження містечка Бурштина. Одного разу під час полювання розлючений тур сполохав коня, на якому їхала молода княжна. Переляканий кінь поніс її в лісові нетрі. Князівську дочку врятували, та вона загубила бурштинове намисто. Батько сповістив округу, що віддасть княжну за того, хто знайде намисто. Багато охочих шукали його, та марно... А за лісовим урочищем відтоді закріпилася назва - Бурштинове. Упорядники книги "Енерговелетень Прикарпаття", в якій була передрукована легенда, вважали, що від назви урочища дістало назву поселення, яке дещо пізніше тут виникло.
 

Більше фото можна переглянути ТУТ

Загадка бурштинського замку.

За поясненнями спеціаліста з палаців Речі Посполитої Романа Афтаназі, на початку ХІХ століття Бурштин перейшов у власність магната Ігнація Скарбека. Брата того самого Станіслава Скарбека, що звів у Львові найбільший на той час в Європі театр та побудував гігантський Заклад коло Миколаєва над Дністром.

Саме за його часів місто змінило своє обличчя: навколо ратуші виросли гарні муровані двоповерхові кам'яниці, до костелу було прибудовано вежу, а для сиріт та перестарілих було зведено спеціальний заклад.
 

Бурштин початку ХІХ ст. на літографії Ауера.

Саме в праці Р. Афтаназі можна вичитати, що панська резиденція, яка була в Бурштині ще з часів попередних власників містечка, родини Беное, була пошкоджена водами Дністра під час паводку, тому її перше поверх було перелаштовано на склади та комори, а верхні приміщення взагалі розібрали. Нову резиденцію почали зводити неподалік старої десь на межі XVIII та ХІХ століть, та процес затягнувся не на один рік.

Стіни споруди прикрасили герби Абданк та Пилява, а також барельєфи зіз зображеннями путті, що граються з тваринами. В палаці була прегарна бальна зала, бібліотека з архівом роду Сенявських, Жевуських, Беное і Скарбеків. А в палацовій галереї зберігалися картини роботи Ф. Альбані, Ф. Бубермана, Й.Ендера, Й. Лампі-старшого та Й. Грасса (учня Рубенса). Звичайно ж, не обійшлося й без портретів власників палацу та їх предків.

Відомо, що в резиденції зберігалася прекрасне розп'яття з слонової кістки роботи самого Б. Челліні. Про ті часи зараз нагадують лише листівки та, кажуть, спеціальний порцеляновий сервіз, на якому були вигравіровані види Бурштина та палацу, виготовлений львівськими майстрами.

В 1821 році в палацовому парку було поставлено пам'ятник на честь візиту австрійського принца Карла до Бурштину. Алеї прикрашали мармурові статуї, привезені І.Скарбеком з Німеччини.

Бурштинський історик та краєзнавець Зеновій Федунків стверджує, що ця палацова споруда була дуже схожа на приміщення львівського театру Скарбека.