В останні роки, очі вітчизняних фахівців здебільшого скеровані на, так званих, топ-гравців, здебільшого із ближнього і дальнього зарубіжжя. А огляд тих, хто бігає за м’ячем у першолігових клубах для них виявляється не цікавим. А що вже казати про друголігові колективи. Однак на кожному рівні є обдарована українська молодь. Тільки варто поїхати на якийсь матч і захотіти зауважити скарб. Один із них вихованець львівського і київського футболу - Богдан Слука. Тепер 24-річний футболіст представляє кольори команди «Гірник-Cпорт» (Комсомольськ) і робить він це доволі вдало. Про таких людей, як Богдан говорять – створений для великого спорту і має для цього хороші фізичні дані, силу волі та бажання вдосконалюватися.

- Так уже повелося, що з дитинства я був дуже активний, - розпочав нашу розмову Богдан. Як себе пам’ятаю, завжди віддавав перевагу спорту. Особливо люблю ігрові види спорту. Добре граю у баскетбол. А з індивідуальних видів віддаю перевагу карате і плаванню. Однак найбільше полонив мене футбол, якому досі не зраджую.

- Футбольної грамоти де набирався?

- У цьому питанні мені, можна сказати, пощастило. Коли з батьками переїхав до Львова, шестикласником записався у спортивний клас, який діяв при 79-й школі. Тренером-викладачем працював Леонід Гусін, батько відомого українського футболіста. Я успішно пройшов відбір і був зарахований до команди, яка носила назву «Пошук». Більше двох років ми тренувалися і грали у футбол. Усі були на сьомому небі від щастя. Але певного дня наш тренер сповістив, що переїздить до Києва, де працюватиме у спеціалізованій школі.

- І, що далі?

- Наш тренер організував у Києві для львівських дітей 1987/88 років народження своєрідний збір. Інакше кажучи, показав місцевим керівникам своїх вихованців. Хлопці опинились у полі зору відомих фахівців. Після тренувань мені та ще кільком хлопцям запропонували продовжити навчання у київській ДЮСШ-15, якою керував Станіслав Кочубинський, а Олександр Бойко займався нашим вишколом. Обидва - заслужені динамівці, які багато доброго зробили на футбольній ниві. Тренувались ми на ідеальних полях, навіть у Кончі Заспі. Були цікаві та захоплюючі заняття і матчі, радість перемог і ...

- але підліток дорослішає і потребує кращого…

- Так воно було й у мене. З поправкою на те, що безтурботне копання бальона закінчилося – почалася ера великого і відповідального футболу. А його нинішні вимоги надзвичайно високі. Цій роботі необхідно підпорядкувати весь свій час і навіть самого себе. Бо без професіонального ставлення до роботи не стати професіоналом.

- І як воно було?

- Я на власному прикладі зауважив, що в нашій країні уваги молодим футболістам приділяється більше на словах, а не на ділі. Хоча усі інфраструктури і зазнають змін на краще. Проте пробитися на вищий рівень вдається не багатьом. Натомість, замість давати довіру вітчизняним вихованцям, чомусь, віддається перевага іноземцям. Якщо й далі такими темпами лігові тренери формуватимуть склади, то у національній команді виступатимуть юніори. Бо старші такого шансу не отримають.

- Ведуться розмови, що легіонери і кращі, і сильніші…

- Так би мало бути в ідеалі. А прошу подивитися скільки чужинців у командах «гріють лави» і стає все зрозумілим. На солідні трансфери в Україні дозволяє собі чотири клуби. Решта втішають свої апетити ілюзіями. Натомість кожен іноземець має право на помилку, а свій вихованець позбавлений такого ігрового комфорту. Одразу на такому вішають усіх «собак». А в спорті психологічна підтримка дуже важлива і потрібна усім, особливо молодим.

- У своїй практиці ти змінюєш захід України на схід…

- Маєте на увазі мою кар’єру.

- Саме так.

- Мабуть, через малу кількість клубів. До того ж далеко не найсильніших. Так було і зі школою. І так продовжується у великому футболі. У більшості випадків ці перестановки пов’язані не з моїми особистими захцянкам, а зі злиднями та не солідністю тих колективів, за які я виступав.

- У Західній Україні все менше команд. Хто має на це вплив?

- Брак коштів - головний руйнівник спорту на Галичині. Потужних підприємств тут, як на лікарство, бракує. Відповідно немає людей готових вкладати свої кошти у спорт. Та й недолугості багатьом керівникам клубів не бракує. Той же приклад ФК «Львів». Було багато слів, а діло завершилось плачевно. Я навіть робив спробу оформити з цією командою трудову угоду. Проте керівництво клубу не проявило зацікавленості до моєї кандидатури. Віддали перевагу «туристам».

- У твоїй кар’єрі уже назбирався букет клубів. Що було так, чи не так?

- До дублюючого складу «Таврії» потрапив, що називається з корабля на бал. Боротися за місце в основі було непросто, а ще тренери на мене молодого не надто й придивлялись. Хоча Валерій Петров постійно наголошував «Усе у твоїх руках. Тренуйся!» Такий був час. Тернопільська «Нива» переживала не кращі часи. Я розумів суть проблем, але прагнув зіграти за цю команду так, як мене вчили батьки і школа. Сподіваюсь, що незважаючи на результат команди, нікого не розчарував.

- Бурштинський добробут також виявився не тривалим…

- Микола Пристай разом з Михайлом Савкою, тренери «Енергетика» зібрали непоганий колектив. Обидва наставники досвідчені люди у футболі. Ця команда існувала завдяки капіталовкладенням місцевої електростанції. Грошей багато не було, але ми грали і відчували, що потрібні місту. До моменту, коли електростанція з державного підпорядкування перейшла у приватні руки. Нові власники навіть не зауважили нашої футбольної команди. Отак замість достатку бурштинські вболівальники отримали розвал клубу.

- Варіант поїздки на Полтавщину виник спонтанно?

- Швидше виявився обґрунтованим. Я навіть не зациклювався на тому, що виступатиму за клуб другої ліги. Ще раз наголошу про свою любов до футболу. Щоправда, на голодний шлунок високих результатів не досягти. Тут, на разі, маю усе необхідне для свого зростання. До того ж тренери Сергій Мурадян і Ярослав Бобиляк – прямі, але чесні та дуже завзяті люди. Свого часу вони грали навіть у Львові. Це фахівці, які знають футбол не за чиїмись оповіданнями, а з власного досвіду, якого їм не позичати.

- Тренери дають поблажки?

- Хіба, що до більшої кількості занять. До речі, у футболі поблажки - гнила справа. Такі речі видно немов на долоні. Наша команда дуже молода, але амбіційна. Так само ми стараємось у кожному поєдинку бути непереможними. Буває що вдається, але й поступаємось.

- Про амбіційність свідчить і той факт, що ваш клуб пробився до 1/16 кубка України…

- Є щось в тому. Принагідно, хотілося зіграти з «Карпатами», бо сам зі Львова або сімферопольською «Таврією», сподіваюсь, що мене ще там пам’ятають. Покладав надії на «Чорноморець» - адже там трудяться наставники з Івано-франківщини Роман Григорчук, Степан Матвіїв і вже згадуваний Савка. Чудові тренери і хороші люди. Не проти були б зіграти з «Динамо» або «Шахтарем» - це візитні картки українського футболу. Та жереб надав мені шанс виступити проти моєї першої професіональної команди.

- Дасте раду кримчанам?

- У футболі немає нічого неможливого. До речі, саме Петров говорив нам, що у футбол грають не гроші, а люди, які повинні робити собі імена у цьому спорті. Тож спробуємо ще раз здивувати футбольну спільноту.

- Сьогодні у тебе День народження. Чого собі бажаєш?

- Залишатися здоровим та мати щастя на футбольному полі, а ще дарувати радість близьким мені людям.

- Ми приєднуємось до цих побажань. А від себе додаємо «Нехай тобі щастить не тільки на футбольних полях, але й в особистому житті!»

- Дякую.

Наша довідка

Слука Богдан. Народився 12.09.1988 року в селі Туринка (Львівська обл.). Зріст/вага 181/74. Захисник. Вихованець групи підготовки команди «Пошук» (Львів) (тренер Леонід Гусін) і ДЮСШ-15 (Київ) (тренери Олександр Бойко і Станіслав Кочубинський). Виступав за команди: «Таврія-Д» (Сімферополь) 2007 р.; м.Городок 2008/09 рр.; «Нива» (Тернопіль) 2010 р. (15/0 пУ); «Енергетик» (Бурштин) 2010/11 рр. (25/0 пУ, 1/0 кУ); «Гірник-Cпорт» (Комсомольськ) з літа 2011 року (31/1 пУ, 1/0 кУ). Має вищу освіту. Закінчив Львівський інфіз.

Галичинна спортивна