Уродженець Дніпропетровська, 29-річний нападник Дмитро Гордієнко офіційно став гравцем "Кременя" у березні нинішнього року, з тих пір 30 разів виходив на поле у ​​футболці кременчуцького клубу і забив шість голів, останній з яких був переможним у ворота криворізького "Гірника". Футболіст, для якого "Кремінь" вже десятий клуб у кар'єрі, якого доля заносила навіть до Німеччини, і який обігравав донецький "Шахтар" з усіма їх зірками у складі - не може бути нецікавим для бесіди.

"ДНІПРО-75"

Дмитро Гордієнко народився у Дніпропетровську 2 березня 1983 року. Батько Дмитра Олександр Васильович любив футбол і тому хлопчик був "приречений" на футбольну життя і все, що з нею пов'язано. У першому класі тато Діми відвів його в школу «Дніпра-75», яка на той момент мала всесоюзну популярність. Вчити футбольним азам маленького Дмитрика став, нині покійний, Віталій Спиридонович Мусієнко. Весь дитячий футбольний цикл Дмитро провів у «Дніпрі-75» у тренерів Мусієнко та Володимира Івановича Кузнецова, останній навчальний рік був уже в не менш відомому дніпропетровському спортивному інтернаті, після чого він опинився в Німеччині, в клубі другої Бундесліги "Саарбрюкен" з однойменного міста. 

НІМЕЧЧИНА

- Діма розкажи, як ти після школи в такому віці опинився в Німеччині?

- У Німеччині у мене є родичі, точніше рідний брат мого батька. Тато проявив таку ініціативу і відправив мене до дядька. Дядько домовився з керівництвом клубу про мій перегляд і я поїхав. Тільки не подумайте, що мене б взяли при будь-яких розкладах, і що він там давав типу хабара, такого, на відміну від нас у них немає. Мене взяли на перспективу, як молодого гравця, який міг вирости в хорошого футболіста. "Саарбрюкен" виступав у 2-й Бундеслізі мав щось типу дубля за нашими мірками, де грали молоді хлопці до 19 років і куди я був визначений. (В цьому німецькому клубі в свій час виступали такі відомі футболісти як Фелікс Магат, Андреас Бреме, Мустафа Хаджі, Юрій Савичев і Йован Ачимович, авт.). Я підписав контракт на мінімальних умовах і почав тренуватися і грати в цьому дублі. Однак після двох років мого перебування в цій команді в німецькому футболі був прийнятий закон, згідно з яким легіонери повинні були мати повноцінні контракти з клубами й одержувати заробітну плату мінімум 2500 євро на місяць. В іншому випадку грати в Німеччині іноземець не мав права. Легіонерів у Німеччині тоді було не просто багато, а дуже багато і тому німецькі футбольні функціонери пішли на такий крок, що б трохи "розвантажити" свій футбол від цієї експансії іноземними футболістами. Така сума на той час була просто величезною для цього клубу і тим більше, що я ще не встиг стати гравцем основного складу клубу, в якому було аж 15 легіонерів. Це все мені було повідомлено керівництвом і в мене не залишилося іншого виходу, як повернутися в Україну. Варіанти залишитися, звичайно, були, але ніхто не міг платити мені тоді цю суму. Максимум, що пропонували це 1,5 тисячі, що не "вписувалося" в новий закон. Але я анітрохи не шкодую про це часу. Я вивчив німецьку мову, навчився писати і читати по-німецьки, познайомився дуже близько з європейським менталітетом і досі в мене лише найтепліші спогади про Німеччину і тих двох роках, що я там провів.

ЗАХІДНА УКРАЇНА + "Нафком"

Після повернення на українську землю Дмитро опинився в івано-франківському "Спартаку", з якого і почався шлях Дмитра Гордієнка в українському футболі. Як говорить сам Дмитро, в актив цей відрізок кар'єри занести можна, тому і ми зупинятися на ньому докладно не станемо. Далі був хмельницький клуб "Поділля", в якому ставилося завдання виходу в першу лігу і під це завдання і був притягнутий Гордієнко. У той час молодим футболістам потрапити в основний склад в команді 2 ліги було не так просто, оскільки обов'язковий ліміт на молодих гравців, що знаходяться на полі і в заявці на матч був введений в українському футболі набагато пізніше. Тим не менше Дмитро зумів завоювати собі місце в основному складі. Через рік "Поділля" вийшло в 1 лігу, де команда об'єдналася з ФК "Красилів" і більшість гравців у 1 лізі були саме з цієї команди. Новий тренер запропонував пошукати нову команду, якій став ФК "Миколаїв" де Дмитро провів не найкращий час і на довго не затримався. Наступним етапом у кар'єрі став "Нафком" (Бровари), в якому для Дмитра був один дуже приємний епізод.

"Я тільки перейшов з" Миколаєва "в" Нафком "і ось ми граємо вдома з" Миколаєвом ". Обидві команди йшли внизу першої ліги і боролися за виживання, коротше рубка ще та. Рання весна, погане поле, в'язка гра, без голів і особливих моментів. І ось після стандарту м'яч опиняється у повітрі і я наважуюсь на удар через себе. Сильним удар не вийшов, але точність виявилося, що треба і м'яч закотився у дальній кут. Ми виграли 1:0 і мені було дуже приємно бачити обурення на тренерській лавці "Миколаєва", якому я виявився не потрібен ".

ДЛЯ МЕНЕ БОГ не порожні слова.

Кожен день я починаю з молитви або ж читання Біблії, нехай кілька хвилин, але думками потрібно піднестися до Бога. У моєму житті було багато ситуацій, коли саме Боже слово допомагало мені знаходити правильні рішення і з упевненістю дивитися в завтрашній день. У всіх поїздках і у вільний час я завжди читаю Біблію, в якій знаходжу відповіді на багато свої питання.

- У якому віці ти став, так би мовити, настільки сильно віруючою людиною або так тебе навчили з дитинства батьки?

- Це сталося якраз у Німеччині, коли я в 17 років залишився практично один в чужій країні. Ось тоді я і почав замислюватися про сенс життя, сутності буття і так далі. Мій дядько дуже побожна людина, він то і подарував мені Біблію і познайомив з християнською вірою. Я став читати Біблію і розуміти, що в цьому світі не все так просто, як мені здавалося в дитинстві. Я став ходити з дядьком і його родиною на службу, скажу чесно мене привабило те, що їх віра відрізнялася від тієї, яку я знав у нашій країні. Присвятили, наприклад, на Великдень яйця і паски, потім дружно напилися і будь здоров, ось тобі і вся віра в Бога. Тобто їх віра полягала не тільки в словах, а й у справах, думках, як це і повинно бути. Я бачив їхні родини, будинки, ми часто ходили в гості до родин, де четверо чи п'ятеро дітей, у всіх, звичайно ж, є свої проблеми, але з вірою в Бога вони вирішують їх зовсім інакше. Мені це сподобалося і я з того часу я вирішив, що потрібно жити дотримуючись Божі закони. Приїжджаючи додому в Дніпропетровськ ми всією сім'єю з дружиною Наталею та дочкою Єлизаветою ходимо до церкви на богослужіння. Для нас це не просто ритуал для "галочки", ми ставимося до цього дуже серйозно.

Перемога над "Шахтарем"

Далеко не кожен український футболіст може похвалитися тим, що обігравав донецький "Шахтар" в його оптимальному складі, а от у Дмитра така перемога була. Цей матч стоїть осібно в його кар'єрі, згадувати який завжди приємно.

- Коли і як це сталося і хто тоді грав за "Шахтар"?

- Це був наш дебют в Прем'єр-Лізі з командою ФК "Львів", яка тільки вийшла з першої ліги. Все пам'ятаю як зараз: літо 2008 року, стадіон "Україна" у Львові, практично повні трибуни і ми, молоді ще необстріляні пацани, виходимо проти "Шахтаря"! Крім мене ще 7 людей вперше в житті грали в Прем'єр-Лізі. Можеш уявити собі ці емоції! (Худжамов, Срна, Чигринський, Іщенко, Рац, Хюбшман (Гладкий, 67) Фернандіньо, Жадсон (Ілсіньо, 46) Вілліан, Адріано (Брандау, 46) Селезньов - склад донецької команди був у тому матчі, авт.). І ось ми повели 1:0, карпатська торсида як завелася і ми як побігли!

- У тебе були моменти забити?

- Таких щоб 100% не було.

- А забити в такому матчі хотілося?

- Ну звичайно ж, цей матч увійде в історію і стати частиною історії хочеться всім. Але все таки один гол у вишці за "Львів" я забив у ворота "Таврії".

- Футболки з кимось помінявся після гри?

- Так, з Євгеном Селезньовим. Одним словом я запам'ятав це на все життя, шкода, звичайно, що таких ігор у моїй кар'єрі більше не було.